У центрі сучасних технологій навчання і виховання знаходиться особистісно-зорієнтована модель, основною метою якої є індивідуальний розвиток кожного вихованця освітнього закладу. З огляду на це, особливого звучання набуває спадщина Василя Олександровича Сухомлинського - вченого, філософа, неперевершеного педагога, який опікувався долею дітей. Наш всесвітньо відомий сучасник особливого значення надавав всебічному розвитку дітей, а саме - вихованню в них моральних цінностей, духовному відродженню. Гуманістична педагогіка В.О.Сухомлинського має стати животворним джерелом розвитку теорії та практики національного виховання.     Педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського пронизує ідея цілісного формування особистості. Всі аспекти виховання - моральний, розумовий, трудовий, естетичний, фізичний, - за його переконанням, становлять нерозривну єдність духовного стану дитини. Упущення хоча б однієї з цих сфер негативно позначається на вирішенні комплексного завдання.           «Духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, музики, фантазії, творчості. Без цього вона засушена квітка», - стверджував Василь Сухомлинський. Він наголошував, що ми повинні навчати малят аналізувати, що в житті, крім радощів є й горе, хвороба, самотність і не варто відгороджувати дітей від людських проблем і страждань.    Виховувати - це насамперед знати дитину, а щоб знати - треба постійно бачити, вивчати її.

   В.Сухомлинський — педагог-реаліст, котрий розумів і розкривав усю складність праці вихователя, яка потребує повної самовіддачі, аж до самозречення, що посильно лише людям талановитим, наполегливим і вольовим. Вихователь - людина, якій, окрім педагогічного таланту, великою мірою притаманне вміння любити дітей, шанувати їх і робити все для того, аби виховати кожного з них справжньою людиною.